Загальний рейтинг:
Аккорд-тур Львів – відпустка, відпочинок, подорожі

Фіорди

"http: //www. akkord-tour. com. ua/guestbook. php/product_id/7122"

Відгук туриста Аккорд тур О.Н.А. (Пирятин) на тур
Поїздка: 16 червня 2016
Відгук:
ТОП рейтинги сезону - Лето 2016
Голосов 1 «
Всі лідери

Відгук на тур Фіорди Півночі!!!

Пройшло вже декілька днів після туру «Фіорди півночі» (рейс 866,16.06–22.06.2016), емоції дещо вщухли, тому спробую описати свої враження більш спокійно й об’єктивно, без того пафосу, який прозвучав у попередніх відгуках. Пишу вперше, хоча вже не раз користувалася послугами «Акорд-туру».

День перший. Зустріч представниками «Акорд-туру» туристів на залізничному вокзалі — все просто «супер»: приємно відчувати, що фірма турбується про твій комфорт. Автобус зручний, водії (Дмитро і Володимир) — професіонали (всі мали змогу згодом у цьому пересвідчитися, особливо коли спускалися «серпантином» після поїздки на ущелину Сталхейм). Але, перше «але»: скільки читала відгуків туристів про водіїв, сама маю вже певний туристичний досвід, тому була неприємно вражена, що обидва чоловіки якось усунулися від допомоги туристам (туристкам) із багажем. Ні, мені особисто вони допомогли пристроїти валізу, але це було тільки один раз — на терміналі. Якось все це мало негарний вигляд: стоять здорові дядьки — руки в кишенях — і спостерігають, як молоді жінки піднімають важенні чемодани, намагаючись більш-менш компактно розмістити їх у багажному відсіку. Розумію, що все може бути: проблеми зі здоров’ям у водіїв, їхня принципова позиція, що це не їхня справа опікуватися чужими валізами, але, вже звикнувши за попередні поїздки до зовсім іншого ставлення, сприймаєш цю ситуацію вже негативно. Повторюся: це вперше таке трапилося за всі мої поїздки з «Акорд-туром». А згодом ще й виявилося, що й автобус не зовсім підготовлений: начисто не працював кондиціонер. І неправда, що він дорогою вийшов із ладу — так було із самого початку, але тоді це не було так актуально, бо надворі температура була «нормальною». А ось коли на зворотному шляху припекло сонечко, тоді всі відчули цю «комфортабельність». Так що, шановні майбутні туристи, якщо вам влітку доведеться їхати автобусом із номерним знаком СЕ9664ВЕ — пильнуйте й обов’язково зразу ж перевірте справність кондиціонера, бо і вам «навішають локшину», що це дорогою фреон витік. Це 1–2 години можна якось перетерпіти, але не 14.

Ось і кордон. І тут наш піднесений настрій умить зник — бастували польські прикордонники. Попереду нас із десяток автобусів, straża graniczna рухається, як сонні мухи, ми нервуємо. Ні, прикордонники потроху працювали, але все це відбувалося, як в уповільненому кадрі, так сумлінно вони виконували свої обов’язки. Що дивувало: ніхто не ремствував — ні польські водії, ні українські. Ну, українських ще можна було зрозуміти, всі трохи боялися обурюватися, бо тоді взагалі можна було не потрапити за кордон, а чому мовчали їхні співвітчизники, які поверталися додому? І якщо ніхто не жалівся, то як до польських «верхів» дійде, що треба прислухатися до вимог прикордонників? Так пройшло годин шість чи сім. Потроху й дехто з нас ставив запитання: чому, знаючи вже кілька днів, що польські прикордонники бастують, ми поїхали саме цією дорогою? Невже в наш час існує тільки одна дорога до Риги (тим більше, що багато з нас одержали інформаційні листи з позначеним зовсім іншим шляхом — через Білорусь)? Нарешті й ми добралися до заповітного шлагбауму. Вперше за всі мої поїздки нас запросили пройти через металошукач, всі наші валізи й торби «просвітили», два рази перевірили автобус, тоді ще з годину оформляли якісь документи. Ми витримали й це, й коли автобус нарешті пропустили, радіти вже не було сил. Все далі, звичайно, пішло шкереберть: ця затримка вилилася у пізній приїзд (майже 3-тя година ночі!) у Маріамполе, на сон лишалося якихось 3 години, тому насолодитися комфортабельними умовами в готелі не було часу. Забігаючи наперед скажу, що всі готелі на маршруті були прекрасними, як і сніданки в них (всього було досить і все було смачно, були навіть — у цю пору! — кавуни, дині та виноград).

День другий. Очікувана Рига зустріла нас дощем. Але не так дощ засмутив, як те, що у місті ми будемо всього 2–3 години (а я собі перед туром запланувала стільки всього подивитися!). І взагалі: це якесь лукавство з боку «Акорду». Адже до самого виходу інфолиста ми й гадки не маємо, що і в Ризі, й у Гетеборзі ми будемо всього пару годин (і трохи більше в Стокгольмі й Осло). І хіба можна якось «відчути» місто, не походивши спокійно ніжками його вулицями, не позазиравши у якісь провулки, не позадиравши голову на будинки (а у Ризі є на що подивитися). От і у Ризі, згаявши трохи часу, намагаючись перечекати дощ під «санітарною зоною» і згубивши в її нетрях одного туриста, ми пішли на екскурсію. Через дощ півгодини простояли в якійсь галереї, слухаючи історію міста, і вперше все це «не пішло на душу»: дати не запам’ятовувалися, історія вже не дуже цікавила (при потребі все це можна відшукати в Інтернеті), хотілося бачити саме місто. Та Риги я реально не побачила, хоча для мене це знакове місто. Дуже мало часу. Десь півтори години витратили на екскурсію, і залишилося хвилин 50 вільного часу, якого вистачило лише на те, щоб постояти буквально дві хвилини на порозі Домського собору (під час екскурсії ми тільки здалеку на нього подивилися), пройтися у швидкому темпі вулицями у напрямку стоянки автобуса, прихопити пару сувенірів (куди ж без ризького бальзаму, хоча і в Києві його повно!) — і все. Знову в автобус — і на пором. Тут усе було вдивовижу: посадка, масштаб порома, каюта й наші намагання перетворити вузенький диванчик у повноцінне ліжко. Тепер уже часу вистачило на все: встигли й поспостерігати за відправленням цього десятиповерхового гіганта, нафотографуватися, роздивитися всі його закутки, відвідати супермаркет, подивитися якесь театралізоване дійство для дітей, виспатися, поснідати (звичайно, дорогувато, як у перерахунку на наші гроші — 11 євро, але все ж рекомендую відвідати саме цей заклад: і просто із цікавості, і завдяки можливості по-ресторанному досхочу поласувати смачненьким — починаючи з червоної риби й закінчуючи різними видами йогуртів, джемів і тістечок; побувавши там, я зрозуміла, чому пасажири ставали в чергу у цей ресторан ще до його відкриття) і знов фотографувати й фотографувати численні мальовничі острови й островки з «приліпленими» на них будиночками.

День третій. Стокгольм. Та сама історія: дощ і мало часу. Навіть не встигла подивитися на зміну караулу біля королівського палацу, бо треба було обирати щось одне: чи екскурсія, чи дійство, що мало тривати, за словами гіда, 40 хвилин, яких у нас просто не було. Вільний час витратила на стокгольмське метро, начитавшись в Інтернеті про його красу. Знаєте, скільки коштує година перебування у метро? 50 крон, це трохи більше 5 євро (і не забувайте, що квиток дійсний годину, далі, кажуть, оплата ще одного квитка і штраф). Хочу зразу подякувати туристам, які у своїх відгуках порекомендували використовувати у поїздці банківську картку: дійсно зручно (у мене була звичайна гривнева), немає мороки з обміном євро/доларів на крони, я нею розплачувалася не тільки за квитки, сувеніри, якість шоколадки на поромі, а й навіть за морозиво у звичайнісінькому, я б сказала, кіоску. Вільний час швидко збіг, залишивши у мріях і Скансен, і «золоту» залу в ратуші, і ще багато чого. Мало, дуже мало часу на місто. Це так, похвалилися комусь, що побував у Стокгольмі чи Осло, а насправді розумієш, що цих міст по суті ти й і не бачив, просто «відмітився» у них. Знову автобус, ідемо в Ескільстуну, як виявилося згодом — спокійне й якесь затишне шведське місто. Прекрасний готель «Comfort hotel Eskilstuna». Дісталися вчасно, був навіть час трішечки побродити вулицями цього міста навколо готелю. (Але з іншого боку: навіщо тоді ми так рано виїхали зі Стокгольма, краще б там ще що-небудь подивилися пару годин, приїхали б в Ескільстуну десь о 22-й, якраз і часу на відстій автобуса вистачило б до 8-ї ранку?)

День четвертий. Нарешті гарна погода і тому і відповідний настрій. Їдемо. Попереду омріяне Осло, за вікном — неймовірні краєвиди. Та знову сюрпризи — як же в дорозі без них? Знову повертаємося в Ескільстуну, знову дорога на Осло. І тут виявляється, що за розкладом ми маємо прибути в Осло о третій годині. І знову закрадається думка: хтось лукавить — чи «Акорд-тур», не повідомляючи в програмі туру, що і в Осло ми будемо лише якихось 3 години, чи керівник групи, бо як можна їхати 420 км (відстань між Ескільстуною і Осло) 7 годин, це ж у середньому виходить 60 км на годину! А дороги й у Швеції, і в Норвегії прекрасні, й мають такий вигляд, ніби їх позавчора проклали, а вчора зробили розмітку. Щось тут не те. Та робити нічого, насолоджуєшся тим, що є. Місцевий (місцева) гід трохи не сподобалася через свою повільність. Так спроквола говорила, зважуючи кожне слово, що так і хотілося сказати: «Та давайте скоріше, ради Бога, часу зовсім немає». «Виторгували» у Богдана ще півгодини вільного часу, й розбрелися після оглядової екскурсії хто куди. Попри те, що гід намагалася відговорити нас від поїздки у Парк скульптур Вігеланна, мовляв, заблукаєте, не встигнете, трамвай у неділю рідко ходить — все встигли, знайшли, де купити квиток на трамвай (до речі, квиток туди й назад коштує 64 крони, не ризикуйте їхати «зайцем», навіть у неділю ходили контролери!), доїхали без пригод, подивилися на скульптури (хоч і в дещо прискореному темпі) і майже спокійно повернулися назад, ще й трохи часу залишилося на пошуки санзони у місцевому МакДональдзі. І ще: заощадили 26 євро на заявленій «Акордом» екскурсії (ні, неправильно, мінус вартість квитків на трамвай, це виходить десь 19 євро, що теж суттєві гроші, як для мене). Але їхати у парк самим варто «підготовленими», все ці відомості є в Інтернеті: і про скульптора, й про самі скульптури. Так що не бійтеся, їдьте самі (вистачить шкільного/університетського рівня англійської на всякий випадок), аби тільки хтось показав, в якому напрямку рухатися від ратуші, щоб сісти на знаменитий 12 трамвай, далі майже все просто: навпроти зупинки (через дорогу) невеличкий книжково-сувенірний магазинчик, де можна купити квитки, хвилин 10 дороги і з лівого «борту» побачите цей парк. На зупинці є розклад руху трамваїв, можна зорієнтуватися, скільки часу ви можете пробути в парку, щоб вчасно приїхати назад і мати ще в запасі хвилин 10–15 на всілякі непередбачувані випадки. А взагалі, мені здається, що багато хто не поїхав на цю екскурсію саме через її вартість, знаючи, що вхід у парк безплатний. Що найбільше запам’яталося в Осло? В основному Парк скульптур, трішечки фортеця, а ще гризла досада, що не змогла походити по даху оперного театру, бо, як пишуть, краєвид із нього відкривається неймовірний. Знову автобус, знову дорога й знову неймовірні краєвиди й неймовірна біла ніч. Із другої спроби таки добралися до готелю «Kamben Hoyfjellshotell». Як на мене, це найкращий готель у турі — не за умовами (умови скрізь стандартні, тут теж усе є, що потрібно), а завдяки тому краєвиду, що відкривався просто з вікна кімнати. Сам готель «примостився» на вершечку гори (800 м над рівнем моря), навкруги — фантастичний краєвид. Дванадцята ночі, але ще все видно — якраз настали білі ночі, «висить» місяць завбільшки з добрячу тарілку — і неймовірна, дивовижна тиша.

День п’ятий. Зранку — знову «фотосесія» навколо готелю. Як діти, бавимося з газонокосаркою на фотоелементах. Надворі прохолодно (а на світанку взагалі було дуже холодно, навіть руки замерзли). Коридори й ресторан готелю декоровані різними старовинними меблями й аксесуарами, скрізь ошатно й затишно. Сидиш у ресторані й з вікна знову милуєшся краєвидами з горами на горизонті. Набрала в дорогу воду з крана — дуже смачна, скоріше всього джерельна (довезла трохи додому, мої домашні теж оцінили). Сьогодні має бути Флом і те, заради чого я їхала в тур — фіорди. Але природа нас сьогодні «обламала», як каже молодь: як тільки сіли на кораблик, почався дощ, що часом ставав дощищем. Фіорди заволокло димкою, небо сіре, фотографувати складно, краплі дощу весь час потрапляють в об’єктив, та ще й холодно стало. Деяке розчарування відчуваєш. Так дісталися до Ґудванґена, невеличкого норвезького селища, де нас уже чекав автобус. Погода дещо покращилася, як тільки ми виїхали з цієї улоговини. Невеличкий підйом — і ми вже потрапляємо на територію одного з найвідоміших норвезьких готелів «Сталхейм», що «приліпився» над ущелиною. Неймовірна краса відкривається з оглядового майданчика. Вже вдома дізналася, що долина, якою ми милувалися, називається Нерей, що конічна гора в цій ущелині має назву (в перекладі з норвезької) Цукрова Голова, що біля готелю є ще один оглядовий майданчик. І ще, основне: виявляється, поряд із готелем є музей під відкритим небом («Stalheim Folk Museum»), куди звезені старовинні будиночки з навколишніх поселень. Чому ми там не побували? Адже у нас було трохи часу, поки нам готували частування? От трясця, бути в тій місцевості й не зайти у музей хоча б на 10 хвилин? Кощунство якесь… Хто з нас матиме змогу знову там побувати? У чому тоді полягає екскурсія за 26 євро? Мовчки постояти на оглядовому майданчику, «поахати» й «пофоткатися» там і скуштувати лососевого супчика в готелі?.. Я вже мовчу, що в самому готелі теж був невеличкий музей — це я одна така неуважна? Зробила для себе висновок: треба «тщательней», як казав Жванецький, готуватися до поїздки — Інтернет допоможе. Спускалися від готелю таким крутим серпантином, що подеколи страшно ставало, другий раз не ризикнула б цією дорогою їхати: дорога вузенька, круті повороти над самою прірвою — і величезний автобус, що насилу вписується у ці повороти. Зараз прочитала, що ця дорога з 13 (!) поворотами заради безпеки відкрита тільки влітку і тільки в одному напрямку — зверху вниз. Дякувати Богу і водіям — з’їхали без пригод. Зупинилися майже на годину на «фотосесію» біля водоспаду. Колеги, хто пам’ятає його назву, бо я щось пропустила, поки фотографувала кришталево-чисту із-зеленаво-блакитним відтінком річку, що витікає з цього водоспаду, а потім доганяла групу? Однозначно не Кьосфоссен, як написано в попередньому відгуку. На сайті «Акорду» зазначено, що ми мали милуватися водоспадом Твіннефосс, в інфолистах — Сталхеймфосссен. (Розшукала в Інтернеті: таки, напевне, це був 126-метровий Сталхеймфосссен.) Далі знову дорога до готелю в невеличкому патріархальному шведському містечку Венерсборг. Але яка дорога! Середина червня, а навкруги — покриті снігом гори. Щось нереальне.

День шостий. Гетеборг. Знову проявилося лукавство «Акорду»: і на сайті турфірми, і в інфолистах заявлена вартість екскурсії містом — 10 євро. У листівках, які одержали, сидячи вже в автобусі, стоїть зовсім інша ціна — 18 євро. Мовляв, тут ми ціну підвищили, зате знизили її на екскурсію Фломською залізницею. А лукавство полягає у тому, що турфірма стовідсотково розуміла, що на залізницю однозначно бракуватиме часу й екскурсія точно не відбудеться, тим більше, що і Богдан рекламував «круїз на кораблику» як красивішу й більш інформативну екскурсію. Забігаючи наперед, відзначу, що, на мою думку, не вартує ця екскурсія 18 євро, 10 — це максимум, та й то… Це на любителя — заводські труби, будівельні крани на колишніх верфях і міст на горизонті. Ну хіба що вітрильник біля причалу та Мастхюггскірха трохи цікаві. Зараз прочитала в нашій програмці: екскурсія Гетеборгом «с возможностью попробовать самый известный “бутерброд с креветками”». Де ті креветки, де та можливість, коли навіть усі додаткові екскурсії відмінили за браком часу. Раніше туристи писали: «Ми стільки всього побачили», у нас же: «Ми стільки всього НЕ побачили», бо проглядаю зараз сайт про Гетеборг і розумію, що ми й справді в багатьох місцях не побували й не побачили того, що вартувало б. Знову в автобус, дістаємося до Карлскруни, де вже нас чекає пором до Гдині. Розпогодилося сьогодні, а тому й думаєш, що краще б природа такий подарунок нам у Фломі зробила.

День сьомий. Дорога додому. Спека, в автобусі не продихнути — кондиціонер не працює. Фільми сьогодні майже не дивилася. Вибачте, Богдане, та якісь вони трохи примітивні, як на мене. Одне тільки позитивне враження — корчма Bida. Ніхто з нас до цього часу не бачив порцій таких розмірів — ну просто на якихось велетнів розраховані. Насилу з’їли «таріляку» — інакше й не скажеш — грибного супу (але ж і смачнючий він!). А ще ж були нереальних розмірів другі страви — їх, я думаю, тільки вдвох чи втрьох можна було осилити. Наближаємося до кордону з деяким хвилюванням, бо дехто має «на руках» квитки на поїзд зі Львова на 12 чи 1-шу годину ночі. Та сьогодні все проходить, як по маслу: десь за годину пройшли обидва кордони. Коли автобус став підскакувати на вибоїнах — все, це ми вже в Україні. Враження від подорожі? Однозначно позитивні, попри всі недоліки й несприятливу погоду. Звичайно, краще було б у кожному місті на день-два зупинитися, все роздивитися, та розумію, у що це виллється — і матеріально, і за часом. Просто «Акорду» треба було, вважаю, чесно написати про те, скільки часу відведено на те чи інше місто. Тоді не було б таких розчарувань. Дякую Богданові Гизу, керівнику групи. Як на мене, це — професіонал, людина «на своєму місці». Від нього я дізналася більше всіляких цікавих подробиць про країни, ніж від місцевих гідів. Дякую всім!

Номінації відгука "Фіорди"

4

Інші відгуки О.Н.А.

Календарь 30.09.2017 - відгук на тур Гаряча турецька ніченька!
Голосов 1
Реклама
Відгуки про інші тури