Історія Австрії у багатьох аспектах визначається її географічним положенням. Країна розташована на перетині трьох культурних регіонів: романського, германського та слов’янського.

За тисячу років до нашої ери на території сучасної Австрії жили племена іллірійців. Віднайдені та вивчені археологічні пам’ятки тієї доби дозволяють говорити про розвинуту культуру іллірійців. Близько 400-300 рр. до н.е вони були завойовані кельтськими племенами та засвоїли їх мову, релігійні культи, традиції. У ІІ ст. до н.е. вони сформували тут ранньодержавне утворення, яке отримало назву Королівство Норік з центром у місті Клагенфурті.

В V і VІ ст. германські племена заполонили більшість західної частини сучасної Австрії. У східні та південні частини вторглись тюркомовні кочівники – авари, а разом з ними мігрували слов’янські народи – майбутні словенці, хорвати і чехи, серед яких асимілювали авари. В західних районах місіонери ірландці, франки та англи навернули до християнства германців-язичників (баварів), а центрами християнської культури стали міста Зальцбург і Пассау.
 
Австрійські землі в період Середньовіччя зазнавали багатьох нападів, на їх територіях послідовно змінювались правителі та державні формування. Найбільш значними серед них були імперія Каролінгів, Священна Римська імперія, заснована в 962 р. Оттоном І, династія Бабенбергів, заснована маркграфом Східної марки Леопольдом І в 976 р. В 996 р. ця територія вперше була названа Остаррікі, від якого походить сучасна назва Австрії.
 
Відень, який переживав занепад, в 1146 р. став резиденцією герцога Леопольда VI, період правління якого ознаменувався процвітанням Австрії. У 1189 р. він вперше згадується саме як місто, а в 1221 р. отримує міські права і привілеї, які визначали права та обов’язки міщан, регулювали діяльність іноземних купців і передбачали обов’язки міської ради. 

Останній герцог династії Бабенбергів, Фрідріх ІІ, загинув у битві з венграми в 1246 р., не залишивши спадкоємців. В 1273 р. на престол Священної Римської імперії сів Рудольф І, який у 1278 р. конфіскував Австрійське герцогство. З цього часу і протягом більше шестисот років Австрією керувала династія Габсбургів.
 
Вже перші австрійські Габсбурги почали проводити політику на укріплення центральної влади і об’єднання роздрібнених земель в межах єдиної монархії. Одночасно відбувається розширення території держави: в 1335 р. були приєднані Карінтія і Крайна, в 1363 р. – Тіроль. Ці області склали ядро спадкових земель Габсбургів, тоді як родові землі династії в Швабії, Ельзасі і Швейцарії швидко втратили своє значення.
 
У 1438 р. австрійський герцог Альбрехт V був обраний королем та імператором Священної Римської імперії. З цього часу і до кінця існування імперії Габсбурги постійно (крім періоду 1742-1745) займали престол імператора. Відень став столицею Німеччини, а Австрійське герцогство – найсильнішою та найвпливовішою німецькою державою. 

Декілька століть поспіль однією з головних проблем австрійських правителів була безпека південних кордонів, звідки безперестанку здійснювали напади орди турків. В 20-х рр. XVІ ст. турки захопили практично весь балканський регіон і їх приваблював Відень. Проте той витримав облогу, на щастя нетривалу, через ранній початок зими.

У 1571 р. Максиміліан II дарує своїм підданим право свободи віросповідання, в результаті чого велика частка австрійців переходить в протестантизм. 

В 1576 р. старший син Максиміліана, Рудольф ІІ, ставши імператором, розпочав контрреформацію, завдяки якій більшість тих, хто почав сповідувати протестанство, повернулися в лоно католицької церкви, іноді не без примусу. Релігійна нетерпимість стала причиною Тридцятилітньої війни, яка спустошила значні території всієї Центральної Європи. В 1645 р. армія протистанської Швеції підійшла до стін Відня, проте і цього разу місто не постраждало. Тоді, знекровлений війною, внутрішніми релігігійними розбратами між католиками та протестантами-євангелістами, Відень не мав шансів встояти під тиском сильного супротивника. У вітчайдушній ситуації, що склалась, кайзер Фердинанд ІІІ покликав на допомогу церкву. Він обіцяє звести колону в честь Діви Марії у випадку збереження міста від ворожих військ. Історія із облогою закінчилась тим, що, навіть не спробувавши взяти Відень штурмом, командувач шведської армії Торстенсон віддає наказ про відведення військ.

В 1646 р. обіцяний кайзером монумент був зведений на центральній площі Відня і прикрашав її до 1667р., коли був демонтований за наказом кайзера Леопольда І, сина Фердинанда і перевезений в місто Верштейн, де він стоїть і сьогодні. Місце оригінала на площі зайняла бронзова копія. 

В 1648 р. був підписаний Вестфальський мирний договір, згідно якому Австрія поступалась частиною своїх територій на користь Франції.
 
Австрійській столиці неймовірним чином пощастило ще раз, коли в 1683 р., охоплена страшною епідемією чуми, вона вже готова була капітулювати перед військами турків, проте вчасно підійшли війська дружніх християнських держав – Німеччини і Польщі, і ворожі сили були відтиснені спочатку від Відня, а згодом ще далі – до південно-східних меж Європи. Пам’ять про розгром турецьких військ зберігається у фрескових зображеннях і скульптурних композиціях, виконаних в бароковому стилі, які прикрашають будівлі цієї епохи у багатьох містах Австрії. 

Зі смертю Карла ІІ, останнього із Габсбургів по іспанській лінії, Австрія опиняється втягнута у війну за іспанський спадок (1701-1714), яка завершилась тим, що Карл IV, австрійський імператор, отримав лише частину іспанських володінь (в Нідерландах та Італії). Карл залучає до суперечки свою доньку, Марію-Терезію, яка за відсутності спадкоємців чоловічої статі, сідає у 1740 р. на Габсбурзький трон. Підтримка Британії та Нідерландів сприяла успіху Австрії і її імператриці в боротьбі за політичне лідерство на континенті – до імперії відходять багаті землі Баварії.
 
Під час Семилітньої війни (1756-1763) відбувається зміна політичних симпатій, і Австрія, вже при протиборстві Британії, пробує безуспішно відвоювати в Прусії Силезію.
 
40-річне правління імператриці Марії-Терезії вважається золотою ерою в історії Австрії. Саме в цей період встановлюється міцна централізована влада, вводиться інститут громаданської служби, реформуються економіка, армія і система загальної освіти. З цього часу Австрія отримує славу «країни великих музикантів».
 
Марія-Терезія залишила по собі добру пам’ять, проявивши вийняткову мужність під час епідемії віспи в 1763 р., коли, втративши двох своїх дітей та ризикуючи підхопити хворобу, доглядала хвору невістку.
 
Син Марії-Терезії Йосиф ІІ продовжив справу матері, із нововведень якого слід згадати едикт про віротерпимість, секуляризацію церковного майна, відміну кріпатцва.
 
За часів правління імператора Франца був прийнятий перший національний гімн, написаний Йозефом Гайдном і виконаний 12 лютого 1787 р. (за задумом прийняття гімну повинно було об’єднати націю перед небезпекою, що насувалась з боку Франції та Наполеона). За основу гімна була взята народна хорвацька мелодія землі Бургенланд.
 
Закінчення золотого віку Австрії ознаменувала поява на арені європейського театру Наполеона Бонапарта. Його тріумф, військові успіхи примушують Франца ІІ відректись спочатку від австрійської, а згодом і від німецької імператорської корони і титула імператора Священної Римської імперії. Військові витрати спричинили фінансовий коллапс, і невідомо, чим би все це закінчилось для Австрії, якби не допомога Росії. В 1814-1815 рр. у Відні проходить конгрес, згідно рішень якого Австрія повертає собі частину втраченого. 

Епоха правління канцлера Клеменса фон Міттерніха, реставрація монархії, утворення Австро-Угорщини у 1867 р., встановлення загального виборчого права супроводжуються новим злетом у розвитку культури та мистецтва, перш за все – музики. 

28 червня 1914 р. в Сараєво був здійснений замах на ерцгерцога Франца Фердинанда, в наслідок якого той помер; через місяць Австро-Угорщина оголосила війну Сербії. Так розпочалась Перша світова війна. 

12 листопада 1918 р. – дата оголошення Австрії республікою, і разом з тим закінчення багатовікового правління династії Габсбургів. Згідно мирного договору від 10 вересня 1919 р. Австрія була змушена визнати державну незалежність Чехословакії, Польщі, Угорщини і Югославії. Австрія також втрачала свій вплив на сусідні Румунію та Болгарію. Все це разом стало причиною серйозної економічної кризи, яка тривала в Австрії до середини 20-х рр. і супроводжувалась дефіцитом матеріальних харчових ресурсів. Завдяки вдалим діям федерального уряду ситуація поступово стабілізувалась.
 
У Другу світову війну Австрія вступила ще до її початку – 11 березня 1938 р. вулицями Відня марширували війська сусідньої Німеччини, а австрійця за походженням, який покинув країну невизнаним художником незадовго до цієї події, Адольфа Гітлера, з тріумфом зустрічали на головній площі Відня – Хельденплац. Сім років мине до визволення Австрії союзними військами. Першими до Відня ввійшли радянські танки 11 квітня 1945 р. Після закінчення війни, Австрія і Відень, як особливий округ, були поділені на чотири зони відповідальності. 15 травня 1955 р. в палаці Бельведер між країнами-переможницями та Австрією був підписаний державний договір, який проголошував політичний нейтралітет Австрії, і союзні війська були виведені за її межі.
Період «холодної війни» приніс дипломатичну славу Австрії загалом та її столиці Відню зокрема. Тут розмістились представництва найбільших міжнародних організацій, у тому числі і ООН. Успішно розвивалась економіка країни.
1 січня 1995 р. Австрія приєдналась до Європейського Союзу