У античні часи територія сучасної Болгарії належала могутній Македонії, а населяли її фракійці.

У 679 р. тюркські орди, так звані протоболгари, очолювані ханами і боярами, покинувши свої традиційні житла між Волгою і Південним Уралом, перетнули Дунай.

У 681 р. тюркський хан Аспарух утворив першу в історії слов'янську державу — Перше Болгарське царство — із столицею в м. Плиска в Мезії. Держава проіснувала до 1018 р. і була значною за європейськими маштабами — в IX ст. його межі простяглися від Візантії до Македонії. При цьому нечисленні протоболгари розчинилися серед слов'янських племен, перейнявши їх мову і культуру.

Спроби Сімеона приміряти корону Візантійської імперії значною мірою ослабили країну, розпаду якої також сприяли дрібні міжусобні війни після його смерті. Сербія зуміла довести свою незалежність в 933 р., а в 972 р. відокремилась і Візантія, залишивши за собою частку східних земель.

Цар Самуїл (980—1014) намагався перешкодити фатальним змінам, але потерпів жорстоку поразку в 1014 р. в битві під Беластіцей з військами візантійського імператора Василя II. Останній наказав виколоти очі 15 тисячам болгарських воїнів. Дізнавшись про це, болгарський цар помер від серцевого нападу. Чотири роки після цього вся Болгарія опинилася під візантійським правлінням.

У 1185 р. два брати — Петро і Асень — очолили успішне повстання проти візантійського панування, в результаті якого було створено Друге Болгарське царство (1185—1396). Царем став Асень, а столиця була перенесена у Веліко-Тирново.

У 1393 р. турки захопили Веліко-Тирново. Остання болгарська твердиня, місто Відін, було захоплено в 1396 р. Його падіння знаменувало початок п'ятивікового правління Оттоманської імперії.

Турецькі намісники, які обрали своєю резиденцією Софію, і турецькі колоністи, які селилися на родючих рівнинах, витісняли корінних жителів в гори, на сухі і неродючі землі, збираючи з них при цьому величезні податки. Ця обставина, втім, сприяла тому, що туркам не вдалося впровадити в Болгарії іслам і змусити корінне населення забути свої старі традиції і звичаї. Християнське віросповідання збереглося не зважаючи на переслідування у віддалених монастирях, як Рільський, Троянський, Банківський. Збереглися і багатющі фольклорні традиції, які стали своєрідним мостом між XIV і XIX ст. — кінцем турецького панування. Болгари зберегли самоврядування, а в національній економіці, як і раніше, панував аграрний сектор.

Міста ставали центрами турецької торгівлі і ремесел, і в XVI—XVII вв. турецький вплив в Болгарії досяг свого піку. Він значно ослаб в XVIII ст., коли різко погіршилось становище населення через вкрай невдалі війни Туреччини з Австрією і Росією, та податків, які зростали, і злетом інфляції.

Ще на початку XIX ст, у зв'язку з ослабінням впливу Османської імперії, на базі народних традицій, звичаїв, обрядів, фольклору, почалося відродження національної болгарської культури. Вперше за 500 років відкрилися школи, де предмети викладались рідною мовою, друкувалися книги на болгарській.
У 1860 р. почався рух за незалежну від константинопольського патріарха церкву, який досягнув успіху через десять років. Визнання Туреччиною автономності болгарської Церкви стало важливим кроком на шляху до незалежності. Поки майбутні національні герої Болгарії: Хрісто Ботев, Любен Каравелов і Василь Льовський, — втаємничено готувалися до визвольної війни, жителі Копрівштіца підняли в квітні 1876 р. передчасне повстання, яке було придушене з безпрецедентною жорстокістю. У Пловдіве було страчено 15 тисяч болгар, а також зруйновано 58 сіл.

Такий поворот подій змусив Сербію оголосити Туреччині війну, в яку в квітні 1877 р. вступили на стороні Сербії Росія і Румунія. Вирішальні битви відбулися під Пльовеном і Шипкой. Росія втратила в цій війні 200 тисяч чоловік убитими і пораненими. Коли російські війська підійшли до Стамбулу на 50 км, турки склали зброю, злякавшись можливості повного розгрому. Згідно з підписаною в Сан-Стефано угодою, Туреччина віддавала Болгарії 60% Балканського півострова.

З 1878 р. веде свій початок сучасна історія Болгарії.

У 1879 р. Північна Болгарія прийняла ліберальну конституцію.

У 1885 р. Південна Болгарія, що називалася Східна Румелія, стала часткою нової держави, формування якої завершилося до 1878 р.

29 червня 1913г. болгарський король Фердинанд (1908—1918) завдав раптового удару по своїх недавніх союзниках. Почалась Друга Балканська війна. Вона швидко закінчилася поразкою Болгарії Сербії, Греції, а також Румунії, що вдало вибрала момент для приєднання до сторони-переможця. Македонія була розділена між Грецією і Сербією, а Румунія отримала від Болгарії Південну Добруджу.

У вересні бунтівні війська змусили короля Фердинанда відмовитися від престолу. Болгарія уклала перемир'я, віддавши частку своєї території Греції і Сербії.

Вибори в 1920 р. привели до перемоги Олександра Стамболійського, демократа і противника війни. Сформованому ним уряду вдалося здійснити земельну реформу, згідно якої земля, що належала великим землевласникам, розподілялася між селянами, що обробляли її. Така ситуація не влаштувала землевласників. Внутрішнє положення країни ускладнювалося великою кількістю біжанців з Македонії, а також небувалим зростанням злочинності в самій Македонії і повним свавіллям в країні. О. Стамболійський був убитий в результаті змови угрупування праворадикального напрямку, яке прийшло до влади в червні 1923 р., а у вересні того ж року було жорстоко придушено озброєне селянське повстання під керівництвом комуністів. У країні настав терор.

У 1935 р. в Болгарії був коронований на царство Борис III.

24 січня 1937 р. Болгарія і Югославія урочисто підписали договір «непорушного миру і вічної дружби».
У вересні 1940 р. Гітлер зажадав від Румунії повернути Болгарії південну Добруджу, а в 1941 р. вдячна Болгарія, розірвавши всі раніше укладені угоди, взяла активну участь в німецькій інтервенції до Югославії.

8 серпні 1944 р., коли радянські війська просувалися територією Румунії, Болгарія несподівано оголосила себе нейтральною країною і роззброїла німецькі війська, які перебували на її території. Під тиском СРСР Болгарія оголосила Німеччині війну, після чого радянські війська ввійшли на болгарську територію, не зустрівши опору, як на територію дружньої держави.

Після референдуму 1946 р. Болгарія була оголошена республікою і прем'єр-міністром 27 жовтня 1946 р. був вибраний Георгій Дімітров.
У 1980-х рр. Болгарія долучилася до заклику Греції оголосити Балкани зоною, вільною від ядерної зброї, проте стосунки з Туреччиною і надалі залишалися натягнутими.

У 1989 р. до Болгарії з СРСР докотилася хвиля перебудови. 9 листопада 1989 р. Берлінська стіна була зруйнована, а наступного дня радикально настроєне угрупування в Болгарській компартії примусово припинили 35-річне правління 78-річного Тодора Жівкова. Через 43 дні Т. Жівков був узятий під домашній арешт, а в лютому 1991 р. він виявився першим з комуністичних лідерів, який постав перед судом за звинуваченнями в корупції і хабарництві протягом всього періоду правління.

10 листопада 1989 року в Болгарії почалися глибокі економічні і політичні реформи. З 15 листопада 1990 року країна називається Республікою Болгарія. 2 квітня 2004 року Болгарія увійшла до НАТО, а 1 січня 2007 року — до Євросоюзу.