Німецька імперія постала з імперії франків Карла Великого, який став королем в 768 р. і що був імператором Священної РИмської імперії з 800 по 814 р. У 1871 р. децентрализовані невеличкі держави, на які була роздроблена країна після розпаду Першої німецької імперії в 1815 р., були об'єднані в Німецьку імперію, канцлером якої став Отто фон Бісмарк. Так утворилась федеральна держава.
Після закінчення Першої світової війни (1914-1918) на зміну імперії прийшла перша німецька демократія – Веймарська республіка. Разом із складною політичною і економічною ситуацією, передовсім слабка демократична свідомість правлячих кіл спричинила падіння Веймарської республіки, і 30 січня 1933 р. Адольф Гітлер став рейхсканцлером. На совісті націонал-социалистской диктатури – геноцид, холокост і Друга світова війна (1939-1945).
Після капітуляції 8 травня 1945 р. Німеччина була поділена союзниками (Радянським Союзом, США, Великобританією і Францією) на чотири окупаційні зони. Під контролем союзників 23 травня 1949 р. три західні зони були об'єднані у Федеральну Республіку Німеччину – парламентську демократію з Основним законом в якості Kонституції. Перший німецький Федеральний канцлер, Конрад Аденауер, справив значний вплив на Федеральну Республіку на початку її існування. У радянській окупаційній зоні 7 жовтня 1949 р. була проголошена Німецька Демократична Республіка. І хоча конституція НДР формально дотримувалася принципів парламентської демократії, на практиці вся влада невдовзі перейшла до рук Соціалістичної єдиної партії Німеччини (СЄПН).
Символом протистояння між Сходом і Заходом часів холодної війни 50-х і 60-х рр. стало будівництво Берлінської стіни в 1961 р. Зближення між двома німецькими державами почалося лише у 70-их рр. завдяки політиці розрядки, здійсненої урядом Брандта і Шєєля. З приходом періоду перебудови і гласності в Радянському Союзі в кінці 80-х рр. була зруйнована і політична система НДР. Пришвидшили ці процеси масові втечі на захід починаючи з серпня 1989 р. і демонстрацій в захист демократичних змін в НДР (так звані «Montags-demonstrationen»)
9 листопада 1989 р. в наслідок ненасильницької революції впала Берлінська стіна, яка розділяла країну. Перші вільні вибори в НДР пройшли в березні 1990 р. Угода про валютний, економічний і соціальний союз набрав чинності 2 липня 1990 р. 3 жовтня 1990 р. відбулося остаточне об'єднання Німеччини. Велика ролі в налагодженні німецької та європейської єдності належить Гельмуту Колю, який обіймав у той час пост Федерального канцлера.
Федеративна Республіка Німеччина була однією з країн-ініціаторів створення Європейського союзу. Процес інтеграції європейських держав розпочався 9 травня 1950 року промовою Роберта Шумана, Міністра закордонних справ Франції, який запропонував об'єднати вугільну та сталеварну промислововсті Франції і Федеративної Республіки Німеччини. Ця концепція була реалізована в 1951 році Паризькою угодою, яка вставила Європейське співтовариство вугільної та сталеварної промисловості із шістьмома країнам-членами: Бельгією, Францією, Німеччиною, Італією, Люксембургом і Нідерландами. Успіх Угоди надихнув ці шість країн поширити процес на інші сфери, результатом чого стало Європейське економічне товариство, встановлене Римською угодою в 1957 році і Європейське товариство по атомній енергії. Найважливішим із найширшими повноваженнями з цих трьох європейських товариств стало ЄЕТ, у 1993 році офіційно переіменоване в Європейський союз.
Територія колишньої НДР і Західного Берліну ввійшовши до складу ФРН 3 жовтня 1990 року і таким чином долучились Європейського Союзу. |
